*---Чорні і друзі (к.ч.52)---*

Описание

Марта Чорна – „Медея” Походила з мальовничого, прикарпатського села Гірне , неподалік Сколього. Батьки її інтелігентні люди: мати-місцева вчителька початкової школи , батько, пан меценат, як тоді зверталися до юристів, у Стрию мав адвокатську порадню. Приймав участь у тоді голосному процесі за вбивство польського міністра Пєрацькою. Виростала Марта в режимі спартанської суворості й насправді ангельської любові батьків. Особливо мати Софія тремтіла за неї всіма фібрами материнського серця як, бувало, вже пластункою Марту відправляли на кілька тижнів у пластові табори. Батько, навпаки, радів з того, бо там привчали молодь дисципліни й послуху, формували світогляд і патріотизм. Навчалася Марта в гімназії у Стрию, в тій самій, де вчився Степан Бандера. Найбільш полюбляла математику й літературу. Захоплювалася класикою, особливо античністю. Можливо, й тому підпілля охрестило її „Медеєю”, коли Марту приймали в лави Організації українських націоналістів. Досконало володіла німецькою мовою, бо батько колишній офіцер австрійської армії, з дитинства прищепив її замилування до німецької мови. На час перших совітів сім’я опинилася у Кракові, інакше чекали б їх Соловки або Дем’янів Лаз коло Станіслава. У генеральному губернаторстві Марта вступає до гімназії в Холмі. Зачарованість її полягала в тому, що вона була якась така , як не всі дівчата. Найбільше чарівними були її чорні очі, до того чорні й глибокі, що зрачків не було видно – тільки глибінь погляду. У ці очі можна було дивитися годинами і милуватися їхньою загадковістю. Вона загинула на вулиці Оссолінських ( нині Стефаника ) у Львові, навпроти Оссоленіуму, там, де стоїть погруддя Василя Стефаника, 23 травня 1943 року, під час перестрілки з гестапівцями. У німецькій таємній поліції вона працювала стенографісткою й перекладачем із моменту приходу німців до Львова. Доставляла цінну інформацію, зокрема з допитів арештованих, де вона виступала перекладачем. Завдяки ній достеменно знали, хто заломився, зрадив чи був донощиком. Так заздалегідь було урятовано від катастрофи не одного підпільника. Коли вона описувала сцену зі слідства над Іваном Климівим „Легендою”, крайовим провідником розвідки і безпеки ОУН, то з глибокого переживання кусала на собі нігті. Це мені дуже запам’яталося. До Климіва був поставлений кат Вірзінг, і рідкісний садист, якого виводила зі себе непорушна стійкість Климіва. І через це він його закатував до смерті, й Іван помер на очах у Марти. Про небезпеку провалу Марту попередив рядовий гестапівець, після чого вона опиняється в підпіллі. Була розклеєна по місту листівки зі зображенням Марти, і розмір винагороди тому, хто її видасть. Оцінили її в 10 000 райхсмарок. Яким чином вийшли на її слід, чи то було випадково, не знаємо. Відомо лише, що тим самим маузером 6-го калібру, який для її безпеки видали гестапівці, коли ще користувалася в них довір’ям, вона встигла застрелити одного німця, а після – застрелила себе. Куди поділи труп Марти, невідомо. Мешкала Марта на вулиці Дорошенка, в той час – Сикстуській, під номером 50, у шановної пані Марії Махновської, дружини страченого в Катині полковника кавалерії війська польського. На тому й закінчилася епопея з Мартою. А тепер, коли я часом проходжу біля вікна цього будинку, то завжди на підвіконня кладу якусь квітку. Цей будинок знаходиться навпроти Головної пошти, вікно від тротуару дуже низько, тому зручно покласти на підвіконник квіти. Може, ще хтось таким самим чином захоче вшанувати героїнь, що віддали своє життя за Україну й нас. Веніамін Дужинський, Ветеран ОУН та УПА