Описание
Рік за роком, крок за кроком, довгим скоком і ми опинилися на відстанні, довжиною в 5 років, від закінчення школи. Мало чи багато? Питання риторичне. Тут можна сказати, що все відносно. І не залежно від того, хто якої дотримується думки в цьому плані, але як не крути час зустрічі настає.
За цих 5 років багато чого змінилося. Сім'я випускників 2008 року з роками стає все більшою. Оскільки, ні для кого не секрет, що частина наших окдокласників створили свої сім'ї. В кількох з них вже є діточки. А хтось от-от і сам стане на весільний рушник.
Хтось ще й надалі вчиться, хтось вже працює, а хтось байдикує.
Та незалежно від виду діяльності і зайнятості кожного з нас, я вважаю, що один вільний день, а то й вечір можна присвятити спогадам дитинства. Я розумію, що життя є життя, що всяке трапляється. Але прошу принаймні постаратися, щоб наш Вечір зустрічі відбувся в якомога більшому колі. Ну хоча б не в такому як попередні 4 роки. Особливо тоді коли є можливість, але дошкуляє лінивість або байдужність. В конкретику вдаватися не будемо. І забудемо про погане. Забудемо, але за тієї умови, що ми всі скористаємося можливістю виправити помилки і надолужити втрачене. І щоб хто не казав, що наш клас дружній, не вір’ю. Був, можливо, але не зараз. Бо словах всіх нас, в тому числі й мої, не відповідають дійсності. Про яку шкільну дружбу можна говорити, коли люди погляди відводять при зустрічі. Десь в небо, в калюжі тільки не очі однокласнику, з яким провчився щонайменше 5 років. А що казати про 10. Таке враження, що ми розійшлися не 5 років тому, а як мінімум 25. Мало хто з ким підтримує тісні зв’язки. І я не виняток також. Згідний, бували випадки, що й я, можливо, когось не побачив і не привітався. Але це в основному було через неуважність. Або тоді, коли я точно знав, що самі люди не бажають зі мною вітатися. А було таке… Тому вибачте, якщо ви були тим, з ким я не привітався.
Прошу всіх приспустити свою гординю, не задирати голову «выше крыши», а з щирою усмішкою на обличчі зустрічати однокласників, бодай на Святі дитинства і згадати приємні моменти з нашого спільного життя. І не приємні теж, як же без цього. І детальніше розказати і самому довідатись про життя нових-старих однокласників.
Але не обов’язково чекати до лютого. Можна розпочати прямо зараз, саме і для цього створена ця група. Тому не будьмо скупими на слова і ділимося враженнями.
Щодо самої організації, то я вважаю, що ще зарано це обговорювати. На все всій час.
