Описание
У відповідності до даних, які подають деякі джерела, Римсько-Католицька церковна організація на Волині починає формуватися в XI столітті. Припускається, що в тодішній столиці - Володимирі-Волинському - католицьке єпископство існувало вже в 1078-1094 рр. Першим відомим Єпископом, який перебував на Волині, був монах-домініканець Петро, німець за походженням, висвячений у Зальцбурзі в 1356 р. Отож, Володимир-Волинський, - латиною Vladimiria або Lodomeria, - був першою Католицькою Єпископською столицею на Волині.
В литовсько-руську добу історії великий князь Вітовт переніс Єпископську кафедру до зростаючого нового центру Волині - м. Луцька в 1428 p. Нове єпископство латиною стали називати Luceorienses. Першим Єпископом Луцьким був шостий Володимирський Єпископ Андрій із Плавки (Сплавський), за часу правління котрого єпископство було перенесено до Луцька.
Єпископство охоплювало величезні простори - цілу Волинь, західне Полісся, Південне і Центральне Підляшшя. Тому свого часу ця Єпархія називалась Луцько-брестською, а з 1797 p. Луцько-житомирською.
Віруючими були люди різних національностей - спочатку переважно німецькі та польські купці і міщани, а згодом теж місцева українська, литовська і білоруська знать. Тому політика місцевих єпископів була спрямована на впровадження миру і добросусідства між віруючими різних національностей. Вони відчували свою відповідальність за цих людей і за цю землю.
Промовистим є той факт, що Луцький Єпископ Вікторин Вербицький (1567-1588) - українець за походженням, довго вагався, перш ніж підписати Люблінську Унію з Польщею, вбачаючи в цьому небезпеку для місцевих волинян. До речі, про нього говорили, що листуючись з польським королем, свої листи він писав "не по латині і не по-польськи, а по-руськи". Намагаючись примирити католиків і православних на Волині, і в цілому на Україні та в Білорусії, інший Луцький Єпископ Бернард Мацєйовський (1588-1600) виступає як ініціатор підписання Брестської Унії (1596), з якої бере свій початок історія Української Греко-католицької Церкви. Пам'ятаймо, що саме в Торчині під Луцьком - в резиденції католицьких єпископів складено звернення до Папи Клементія VIII про об'єднання Церков.
В тому ж напрямку була спрямована діяльність Єпископа Мартина Шишковського (1604-1607). Завдяки йому ідея об'єднання Церков знаходила все більше прихильників серед населення Волині. Ось чому саме Луцьк став місцем спільної зустрічі католицького і православного духовенства в 1694 році, де священики двох конфесій намагалися знайти розв'язання спільних проблем. Дієцезія з центром у Луцьку була найбільшою у тодішній Польсько-Литовсько-Руській державі і відігравала помітну роль у релігійному і суспільному житті. Тому свого часу Луцьк називали "Римом Сходу", підкреслюючи виняткове становище міста в житті Католицької Церкви.
Луцькі Єпископи засідали в Сенаті спочатку Великого Князівства Литовського, а потім, після Люблінської Унії, займали десяте місце в Сенаті Речі Посполитої. Крім цього вони мали привілей зберігати державну коронну печатку. З поміж Луцьких Католицьких Владик вийшло багато помітних релігійних і політичних діячів того часу. Великі заслуги перед Церквою мав єпископ Олександр Виговський (1703-1714), що походив з родини славного гетьмана України Івана Виговського. Саме він заснував у Луцьку першу римо-католицьку духовну семінарію (1706). Ніколи не бракувало на луцький єпископській столиці відданих і достойних пастирів. Вони оточували своєю опікою всіх мешканців міста, не зважаючи на національність чи віровизнання. Особливо слід згадати єпископа Каспра Цєцішовского (1798-1827), який під час епідемії поспішав з допомогою до всіх лучан, помагаючи продовольством і ліками всім, без різниці якої віри були потребуючі. Промовистим є той факт, що католицький єпископ Луцька знайшов глибоку пошану навіть серед міщан іудейського віровизнання. За часів царського панування були об'єднані Луцьке і Житомирське єпископ
